Анастасії 41 рік, і в неї дві адреси. Одна в Харкові, її місті. Друга в Бордо, де вона живе частину року.
У Бордо собаки сплять на диванах. У Харкові щоразу, коли вона повертається, на неї чекають ті, хто залишився. Пес, який місяцями лежить біля зачиненої хвіртки. Коти у дворі будинку, де вікна забиті фанерою. Їхні родини виїжджали за кілька годин, з однією сумкою, і не завжди могли взяти їх із собою.
Вона бачить і людей, які по них їдуть. Волонтери вирушають у села, куди вже ніхто не їздить, вантажать переноски й повертаються. Вони знають, що робити. Їм бракує пального, вакцин, корму і місця.
У Франції вона чує інше запитання. Люди хочуть допомогти тваринам в Україні й не знають, кому переказати гроші: сайти написані мовою, якої вони не читають, а перевірити організацію вони не можуть.
Анастасія говорить обома мовами і знає обидві країни. Khvist виріс із цього місця між ними: збирати кошти у Франції для тих, хто вже робить цю роботу в Україні, і показувати донорам, куди пішли їхні гроші.